Fotografie: Robert Oosterbroek. Tekst: Lydian Vandermaelen
Op 24 februari is het precies een jaar geleden dat de oorlog in Oekraïne begon. Een massale vluchtelingenstroom kwam op gang en de Jaarbeurs in Utrecht was voor veel Oekraïners het eindpunt van hun vlucht en het startpunt van hun verblijf in Nederland. Deze datum en locatie worden aangegrepen voor een landelijke bijeenkomst voor Oekraïense vluchtelingen en een Walk of Hope waaraan iedereen kan meedoen. Stichting Vital’nya en DUIC publiceren tot 24 februari verhalen van vluchtelingen, hulpverleners en andere betrokkenen in Utrecht, zowel in het Nederlands als in het Oekraïens.
Rients Schuddebeurs, Rabobank Utrecht
Ook de Rabobank heeft haar steentje bijgedragen aan de opvang van vluchtelingen uit Oekraïne. Rients Schuddebeurs, directeur Rabobank Utrecht, vertelt dat veel personeel het gevoel had iets te moeten doen voor de Oekraïners. Er werden verschillende initiatieven opgezet, bijvoorbeeld de zoektocht naar lege kantoorpanden die konden worden opengesteld voor de Oekraïners. “Het belangrijkste vonden we dat het geld dat door ons gedoneerd werd, ook echt terecht kwam bij de initiatieven zelf”, zegt hij.
“Bij een oorlog die zoveel kilometers verderop is, voel je je machteloos. Dat we op deze manier iets konden betekenen, geeft ons een positief gevoel. Wij kunnen de oorlog natuurlijk niet oplossen, maar we kunnen vanuit Utrecht wel ondersteuning bieden. Wat ik het meest onthoud is de passie van de initiatiefnemers en vrijwilligers van Vital’nya. Zonder hen was er niet zoveel ruimte voor Oekraïners in Utrecht als er op dit moment is.’’
Рєнтс Схудеберс, Радобанк Утрехта
Радобанк теж долучив свою лепту до справи прийому біженців з України. Рєнтс Схудеберс, директор “Радобанк Утрехт” (Rabobank Utrecht), розповідає, що багато людей відчуло, що вони повинні щось зробити для українців. Тоді було розпочато багато ініціатив, таких як, скажімо, пошук вільних офісних приміщень, в яких би знайшли притулок і місце проживання біженці з України. “Найважливішим ми вважаємо те, що всі ті гроші, які було нами задоначено, було витрачено саме на здійснення задуманих ініціатив”, – заявляє він.
“У випадку війни, що відбувається десь далеко-далеко, ти відчуваєш своє безсилля. Те, що ми змогли таким чином щось зробити, наповнює нас позитивним відчуттям. Звичайно, ми не можемо припинити війну, але ми все ж можемо запропонувати тим, кому це необхідно, нашу підтримку з Утрехта. Що мені запам’яталося найбільше, так це пристрасть, з якою працювали ініціатори ініціативи, яка призвела до появи “Вітальні” – осередку-земляцтва українців, які проживають у нашому місті, а також задіяних у його роботі волонтерів. Без них всіх українці в Утрехті не мали б таких широких можливостей для своєї діяльності, які вони мають завдяки ним на цей момент.”